Потреби життя, шкільна практика ведуть
до нового розуміння процесу навчання. Згідно із Законом України "Про
освіту", Державною національною доктриною розвитку освіти України в XXI
столітті, концепцією загальної середньої освіти повинен бути здійснений
кардинальний перехід від традиційною інформаційно-пояснювального навчання,
орієнтованого на передачу готових знань, до особистісно-розвивального,
спрямованого не тільки на засвоєння знань, а й на способи навчальної
діяльності, на розвиток творчої особистості учнів.
Реформування освіти на засадах
особистісно орієнтованої педагогіки має на меті перетворити школу на храм
творчості, вдихнути в її стіни атмосферу новаторського пошуку, натхненної
праці. Перебудова діяльності школи потребує оновлення змісту освіти, пошуку
нових форм і методів в роботі з удосконалення навчально-виховного процесу.
Однак найважливішою ланкою, від якої
залежить успіх реформування освіти, є ефективна праця вчителя, його
продуктивно-перетворююча діяльність на основі створення й впровадження власних,
принципово нових ідей, підходів, технологій.
Забезпечення інноваційної діяльності
передбачає глибоке вивчення теоретичних питань удосконалення
навчально-виховного процесу, позитивних сторін педагогічної теорії, ідей та
технологій, які вже досліджувалися й впроваджувалися в педагогічну практику.
В умовах становлення нової парадигми в
галузі освіти для реалізації активності
вчителя та його інноваційної діяльності є певні можливості.
Цьому сприяє низка змін, що відбуваються
в суспільному житті та в мисленні людини.
Головна з них - усунення обмежень у
професійній діяльності, що дає змогу сприймати значно більше коло
зовнішніх явищ. Однією з важливих умов включення педагога в інноваційну
діяльність є глибоке засвоєння основних концептуальних основ різних
освітянських теорій та технологій.
Зміна соціальної парадигми буття
потребує зміни й парадигми загальної середньої освіти. Передусім
спостерігається зміна цільових установок, а саме: перехід від головної мети -
всебічний і гармонійний розвиток підростаючого покоління - до формування особистості
учня, розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду; як сказано в
Законі України "Про загальну середню освіту" (стаття 5). Нова
парадигма загальної середньої освіти передбачає розглядати учня як
"ціль", а не як "засіб".
В інноваційній діяльності педагоги
надають перевагу таким технологіям і методам навчання та виховання:
-
особистісно орієнтованим;
-
комунікативним;
-
блочно-модульним і
модульно-розвивальним;
-
розвивальним;
-
активним та інтерактивним методам і
формам організації навчального процесу.
У наш час педагогічна технологія
трактується як систематичний метод планування, застосування знань шляхом
урахування людських і технічних ресурсів і взаємодій між ними для досягнення
більш ефективної форми освіти.
Технологія навчання (з грецької -
мистецтво слова, навчання), за означенням ЮНЕСКО, - в загальному розумінні
систематичний метод створення, застосування й визначення всього процесу
навчання й засвоєння знань з урахуванням технічних і людських ресурсів та їх
взаємодії, який ставить своїм завданням оптимізацію освіти. Технологію навчання
також часто практикують як галузь застосування системи наукових принципів до
програмування процесу навчання й використання їх у навчальній практиці з
орієнтацією на детальні цілі навчання, які припускають їх оцінювання. Ця галузь
орієнтована більшою мірою на учня, а не предмет вивчення, на перевірки
виробленої практики (методів і техніки навчання) в ході емпіричного аналізу й
широкого використання аудіо — візуальних засобів у навчанні, визначає практику
в тісному зв'язку з теорією навчання.
Будь-яке запитання потребує вичерпної
відповіді. Готова відповідь дорослого не принесе дитині такого задоволення, як
відкриття у незнанні. Тому важливим моментом у навчанні є віра учня у власні
сили, можливості. Сприймаючи готові знання, учень починає сумніватися у власній
здатності відкривати щось нове, невідоме. Тому на уроках навчання будується
гак, щоб учень залучався до процесу самостійного пошуку й "відкриттів1'
нових знань. Особливу роль у таких відкриттях займає саме упровадження
технологій.
Розглядаючи інтерактивні технології
навчання як інноваційні, слід пам'ятати, що будь-яка педагогічна технологія
буде мертвою, якщо реальні люди, котрі її втілюють, не сприйматимуть її як
цілісну систему в єдності компонентів і взаємозв'язків. Розроблена й описана
технологія - це одне, а її реалізація на уроці - зовсім інша, бо несе відбиток
особистості, інтелекту конкретного вчителя.
Сьогодні
спрямовуємо свою увагу на інтерактивне навчання
Навчальний процес відбувається за умов постійної,
активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне,
групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними,
рівнозначними суб'єктами навчання. Педагог виступає лише в ролі організатора
процесу навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає
моделювання життєвих ситуацій , використання рольових ігор, спільне розв'язання
проблем. Воно ефективно сприяє формуванню вмінь, павичок і цінностей, створенню
атмосфери співробітництва, взаємодії, дозволяє педагогові сіаги справжнім
лідером дитячого колективу.
Понад
2400 років тому Конфуцій сказав:
Те, що я
чую, я забуваю.
Те, що я
бачу, я пам'ятаю.
Те, що я
роблю, я розумію.
І ці прості твердження обґрунтовують
необхідність використання активних методів навчання. Дещо змінивши слова
великого китайського філософа можна сформулювати кредо інтерактивного навчання.
Те, що я
чую, я забуваю. Те, що я чую й бачу, я трохи пам'ятаю.
Те, що я
чую, бачу й обговорюю - я починаю
розуміти.
Коли я
чую, бачу, обговорюю й роблю — я набуваю знань і навичок
(Коли я
передаю знання іншим, я стаю майстром.)
Інтерактивні
технології за формами навчання класифікуються так:
Коопераційне навчання - Це модель організації навчання у малих
групах учнів, об'єднаних спільною навчальною метою.
До кооперативних технологій належать: робота в парах
(«Обличчям до обличчя», «Один -удвох-усі разом», «Думати, працювати в парі,
обмінюватися думками»), ротаційні (змінювані) трійки, броунівський рух, «Два - чотири - усі разом», «Карусель»,
робота в малих групах,
«Акваріум».
Фронтальне
навчання
До цієї групи відносяться інтерактивні
технології, що передбачають одночасну спільну роботу всього класу: обговорення
проблеми в загальному колі, «Мікрофон», незакінчені речення, мозковий штурм, «Навчаючи – вчуся», аналіз
ситуації («Кейс метод»), «Ажурна пилка» «Мозаїка», «Дерево рішень».
Навчання у грі - це побудова навчального процесу шляхом включення
учня до гри (передусім ігрове моделювання явищ, що вивчаються): імітації
(«Симуляційні ігри», «Симуляції»), спрощене судове слухання, громадські
слухання, розігрування ситуації за ролями («Рольова гра», «Програвання сценки»,
«Драматизація»).
Навчання
в дискусії.
За визначенням науковців, дискусія - це
широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона значною мірою сприяє
розвиткові критичного мислення дає змогу визначити власну позицію, формує
навички обстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми. До
технологій навчання в дискусії належать: «Метод ПРЄС», «Займи позицію», «Зміни
позицію», безперервна шкала думок («Континуум», «Нескінченний ланцюжок»), дискусія
у стилі телевізійного ток-шоу, оцінювальна дискусія, дебати.
Отже, технологія інтерактивного
навчання-така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть у
процесі пізнання: або кожен учень має конкретне завдання, за виконання якого
він повинен публічно відзвітуватися, або від його діяльності залежить якість
виконання поставленого перед групою завдання. Інтерактивні технології охоплюють
чітко спланований очікуваний результат навчання, окремі інтерактивні методи і
прийоми, що стимулюють процес пізнання, а також умови й процедури, за допомогою
яких можна досягти запланованих результатів.
Сучасні інноваційні підходи до навчання
української мови включають перетворення цього процесу в розвиваючий. Одним із
способів підвищення ефективності занять з мови є використання ситуативних
занять, що сприяють розвиткові самостійності й активності учнів у здобутті знань.
Найнадійніший шлях для досягнення цієї мети - це поставити учнів перед
необхідністю розв'язувати комунікативні завдання. У такому випадку учень вивчає
в єдності систему мовних одиниць і прояви їх функціонування, реалізовує ці
одиниці у конкретних мовленнєвих ситуаціях, відтворює готові та створює власні
висловлювання.
Формування багатьох мовленнєвих умінь
неможливе без урахування ситуації спілкування. Виступаючи як спосіб спілкування
і пізнання, мовлення підпорядковується меті спілкування. Специфіка мовлення
полягає в тому, що воно завжди розраховане на конкретного адресата, без якого
спілкування просто неможливе. Тому результат мовленнєвої діяльності залежить
від врахування особливостей адресата мовлення. До умов, що впливають на
характер мовленнєвої діяльності і мовленнєвого продукту (висловлювання)
належать тема, мета, основна думка висловлювання, адресат мовлення, місце
спілкування.
У процесі здійснення мовленнєвого
спілкування вихідним є не структура, а ситуація, смисл висловлювання. Потреба
висловлюватись породжує мету і мотиви, що визначають гему і формують стиль
висловлювання. Цей комунікативний принцип лежить в основі роботи над мовою як
засобом спілкування.
Якщо мовленнєва дія не є складовою
слідкування, то вона стає штучною, втрачає реальний життєвий смисл. І щоб в
учня виникла потреба в комунікації.
Щоб наблизити умови навчання до
природних умов спілкування, необхідно ввести учня у мовленнєву ситуацію т
навчити його орієнтуватися у ній, тобто ясно уявити собі співрозмовника, умови
мовлення і завдання спілкування. І Ія проблема може бути вирішена за допомогою ситуативних завдань.
Оскільки вони сприяють формуванню мовленнєвих знань, умінь та навичок, то можна
назвати їх ситуативними завданнями з розвитку зв'язного мовлення.
Ці види робіт стимулюють мислення учнів,
викликають у них інтерес до навчального матеріалу, підвищують їхню активність у
формуванні знань, умінь і навичок; розширюють можливості практичного
застосування вивченого матеріалу.
Поняття "ситуативне завдання"
потребує конкретизування. У психологічній та педагогічній літературі під цим
терміном найчастіше розуміють інтелектуальні завдання, що містять запитання або
мету діяльності, умови виконання діяльності та деякі вимоги до їх виконання.
Процес вирішення завдання - це така
система перетворення умов завдання, за якої досягається необхідне шукане.
Фактично у більшості випадків розв'язання-це процес перетворення деякої
початкової (заданої) ситуації на певну кінцеву (необхідну) ситуацію.
Виконання ситуативного завдання
передбачає закріплення знань, реалізацію й формування навичок та вмінь у
конкретній ситуації, змодельованій за допомогою словесного опису чи Інших
засобів навчання І сприяє процесу пізнання через спостереження та сприймання.
Нові предмети чи явища учні можуть
пізнавати по-різному: за допомогою слів, наближених до дійсності засобів
(моделей, картин, малюнків, схем), а також через "оригінальне
сприйняття", тобто безпосереднє ознайомлення з ними (слідкування за рухом
процесів, перетворення предметів, читання літературних творів). Застосовуючи
будь-який із зазначених способів, учитель ураховує його доцільність та
необхідність використання. Вирішальне значення має правильна організація та
проведення такого виду роботи, який би збуджував розумову діяльність учнів.
Головну роль у цьому разі виконує спостереження як активний розумовий процес.
Спостереження вимагає зусиль з боку учня і виникає в результаті зацікавленості,
сприяє активізації його пізнавальної діяльності.
Важливу роль у керуванні процесом засвоєння
понять у методиці відіграє моделювання (створення моделей) операцій мислення,
формування практичних навичок та вмінь.
Під моделюванням педагогічних ситуацій у сучасній дидактиці розуміють
утворення таких ситуацій - моделей, коли реальні об'єкти замінені символами, а
стосунки між учасниками діяльності складаються не природно, а організовані під
керівництвом педагога. Ці ситуації є штучно вичлененими фрагментами певного
процесу г відображено його не всебічно і цілісно, а лише в певних відношеннях.
Моделювання педагогічної ситуації у навчальному процесі реалізується за
допомогою різних завдань, у тому числі її ситуативних.
Розглядаючи ситуацію як систему
взаємовідношень учасників процесу спілкування, науковці вказують, що ситуативність,
яка є життєво важливою умовою для навчання створювати висловлювання. Тому
стимулом для мовлення може бути тільки конкретна ситуація, а ситуативність - це
співвіднесеність фраз із тими стосунками, в яких знаходяться учасники процесу
спілкування. Сутність ситуативності засвідчує, що її реалізація неможлива без
особистісної індивідуалізації, тому що створення на уроці ситуацій, як системи
взаємостосунків, можливе тільки за умови володіння відомостями про
співрозмовників: власний досвід, контекст діяльності, коло інтересів, світогляд,
почуття учнів та статус їхньої особистості у колективі класу. Це значно
покращує процес спілкування, сприяє його успішності.
В таких умовах
практично всі учні виявляють і розвивають свої природні задатки і здібності та мають змогу повноцінно розвивати свою особистість.
Г.С.Сковорода справедливо писав: "Не вчи камінь котитися, сама природа навчила його.
Прийми лише перешкоду і він покотиться".
Цей вислів
стосується і дитини, бо в неї від природи закладені здібності, треба
тільки виявити, знайти їх і розвивати.
Література
1. Сучасні шкільні технології, К.: "Редакція
загальнопедагогічних газет", 2004.
2.
О.І.Пометун, Л.В.І Іироженко. Сучасний
урок. Інтерактивні технології. К.: Видавництво Л.С.К., 2004.
3.
Колеченко А.К. Энциклопедия педагогических технологий: Пособие для преподавателей.
- СПб: КАРО, 2002.
4.
Відкритий урок. Розробки, технології,
досвід. Плеяда, №3-4, №5-6.
Сорока Г.І. Сучасні виховні системи та технології і
навчально-методичний посібник для
керівників. Харків: Веста: Вида
Комментариев нет:
Отправить комментарий